Uncategorized wqwq 22 Вересня, 2024 wqwqdadaasdasdasd admin Website https://poglyad.biz.ua Read more articles Previous PostHello world!Next PostОлена поверталась додому пізно. День був виснажливий — на роботі затрималась, ще й автобус запізнився. Втома сиділа на плечах, як важке мокре пальто. Осінній дощ сіяв дрібно, як манна крупа, і вона притискала до себе стару куртку, ніби вона могла захистити не лише від холоду, а й від усього світу. Залишити відповідь Скасувати коментарВаша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *Коментар * Ім'я * Email * Сайт Зберегти моє ім'я, e-mail, та адресу сайту в цьому браузері для моїх подальших коментарів. You May Like Надя йшла дорогою з райцентру, обгорнувшись у хустку. Тепер усе — сама. Сусіди лише перешіптувались: “Вернувся з тюрми, знову гуляє, та ще й руку підняв…” Вона мовчала. А що казати? Що боялась ночі більше за темряву? Що син ховався під ліжком, коли батько кричав? Що одного вечора вона просто зібрала речі й пішла? Хата стояла на узліссі, стара, побита вітрами, мов сама доля цієї жінки. Там жила Ліда. Колись у селі її називали красунею. Довга коса, ясні очі, дзвінкий сміх — парубки обертались, старші жінки заздрили. Але те було давно. Ще до того, як Віктор, її чоловік, не поїхав на заробітки й не повернувся. Просто зник — як вітер, як вода крізь пальці. Після другої ночі село Калинове затихало остаточно. Навіть пси вже не гавкали, наче й їм набридли людські клопоти. За вікном хтось поволі йшов. Чути було, як рипить сніг під ногами. Вікна в будинку тьмяно жевріли — Оксана не спала.
Надя йшла дорогою з райцентру, обгорнувшись у хустку. Тепер усе — сама. Сусіди лише перешіптувались: “Вернувся з тюрми, знову гуляє, та ще й руку підняв…” Вона мовчала. А що казати? Що боялась ночі більше за темряву? Що син ховався під ліжком, коли батько кричав? Що одного вечора вона просто зібрала речі й пішла?
Хата стояла на узліссі, стара, побита вітрами, мов сама доля цієї жінки. Там жила Ліда. Колись у селі її називали красунею. Довга коса, ясні очі, дзвінкий сміх — парубки обертались, старші жінки заздрили. Але те було давно. Ще до того, як Віктор, її чоловік, не поїхав на заробітки й не повернувся. Просто зник — як вітер, як вода крізь пальці.
Після другої ночі село Калинове затихало остаточно. Навіть пси вже не гавкали, наче й їм набридли людські клопоти. За вікном хтось поволі йшов. Чути було, як рипить сніг під ногами. Вікна в будинку тьмяно жевріли — Оксана не спала.
