Uncategorized wqwq 22 Вересня, 2024 wqwqdadaasdasdasd admin Website https://poglyad.biz.ua Read more articles Previous PostHello world!Next PostОлена поверталась додому пізно. День був виснажливий — на роботі затрималась, ще й автобус запізнився. Втома сиділа на плечах, як важке мокре пальто. Осінній дощ сіяв дрібно, як манна крупа, і вона притискала до себе стару куртку, ніби вона могла захистити не лише від холоду, а й від усього світу. Залишити відповідь Скасувати коментарВаша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *Коментар * Ім'я * Email * Сайт Зберегти моє ім'я, e-mail, та адресу сайту в цьому браузері для моїх подальших коментарів. You May Like Після похорону Марія довго сиділа на лавці біля старої хати. Сусіди вже розійшлися, син із невісткою поспішали назад у місто, ще лишилася Галина — подруга ще зі школи, яка мовчки поклала руку їй на плече. Але тепер і Галя пішла. Село Липова, сховане серед лісів і полів, жило тихим, розміреним життям. Тут усе було як на долоні — хто з ким свариться, хто кому привіз картоплі мішок, а хто вночі тихцем плаче у подушку. І серед цього всього — Галина. Жінка з добрими очима, але завжди трохи затиснутим ротом, ніби боялася, що з нього вирвуться якісь зайві слова. Хата стояла на узліссі, стара, побита вітрами, мов сама доля цієї жінки. Там жила Ліда. Колись у селі її називали красунею. Довга коса, ясні очі, дзвінкий сміх — парубки обертались, старші жінки заздрили. Але те було давно. Ще до того, як Віктор, її чоловік, не поїхав на заробітки й не повернувся. Просто зник — як вітер, як вода крізь пальці.
Після похорону Марія довго сиділа на лавці біля старої хати. Сусіди вже розійшлися, син із невісткою поспішали назад у місто, ще лишилася Галина — подруга ще зі школи, яка мовчки поклала руку їй на плече. Але тепер і Галя пішла.
Село Липова, сховане серед лісів і полів, жило тихим, розміреним життям. Тут усе було як на долоні — хто з ким свариться, хто кому привіз картоплі мішок, а хто вночі тихцем плаче у подушку. І серед цього всього — Галина. Жінка з добрими очима, але завжди трохи затиснутим ротом, ніби боялася, що з нього вирвуться якісь зайві слова.
Хата стояла на узліссі, стара, побита вітрами, мов сама доля цієї жінки. Там жила Ліда. Колись у селі її називали красунею. Довга коса, ясні очі, дзвінкий сміх — парубки обертались, старші жінки заздрили. Але те було давно. Ще до того, як Віктор, її чоловік, не поїхав на заробітки й не повернувся. Просто зник — як вітер, як вода крізь пальці.
